***

Позвонил мне давеча по поводу свадебной съемки один мужчина. Говорит - "Чтоб вы понимали, фотографироваться я не люблю, особо не хочу и вопрос этот меня мало интересует, а звоню я вам потому, что невесте нужны фотографии. Мне вы лучше скажите, какая будет скидка, потому что свадьба у нас в четверг."

Посоветовал обратиться к фотографу, который не любит и не хочет фотографировать, но делает это потому, что его женщине нужны деньги.

Мне кажется, самые лучшие результаты получаются тогда, когда люди со схожими взглядами находят друг друга ))

***

" Привіт!
Я тебе не знаю, але мушу виразити своє захоплення твоїми фотографіями.
Я бачила дуже небагато фотографів, які вміють сфотографувати більше, ніж обличчя і передати щось більше, ніж момент.
Мені сподобалось. "

Напевно, це один з найприємніших відгуків з усіх, які я коли-небудь отримував. Вдячний тобі, анонімна дівчино. Нема для мене більшої радості, ніж та, яку відчуваєш в ці нечасті моменти - читаючи прості і щирі слова від людей, які в тому, що ти робиш, побачили дещо близьке і цікаво глибоке - таке, що важко інколи описати словами.

Village wedding на Закарпатті

Зустрів я нещодавно єдного свого друга-фотографа, щось ми розговорились і він мені такий каже, що мол не продає вересневі суботи на зйомки в селах, бо полюбому буде мати замовлення з міста.

Я, як людина, яка за день перед тим продала одну з центральних вересневих субот на зйомку в селі, якого я й назви до того не чув (парочка дуже душевна виявилась) подумав і визнав для себе, що як би я не любив добрі зйомки знайомих в Ужгороді, або тим паче - виїзди за кордон, але завжди наступає момент, коли я відчуваю необхідність пирнути в атмсоферу справжнього закарпатського сільського весілля. Щирість прийому, застольні звичаї, суміш забобонів і традицій - все це добряче залите міцною паленкою - досвід і емоції, які отримуєш тут, ніколи не матимеш у місті. Коли я довго там не знімаю, до мене навіть може прийти відчуття, що я "відриваюсь від народу", яке потрібно задовольнити як мінімум виходом на грИби у ліс.
Ось так почав я згадувати моменти, коли найгостріше відчувається, що ти любиш трушні вілледж веддінги. Вийшло щось таке:

- Коли двоюрідний брат молодої зрання вже такий синій, що не бирує продати молоду за людські гроші і ти розумієш, що такий бухий він буде як мінімум ще два дні.
- Коли зранку по хаті і по подвір*ю бігають тютки з великими підносами, бабки, які варять голубці, мама в спортивці, якій роблять зачіску і вона кричить що її не мож фотографувати, рижа курка і облізлий пес і мачка, дідо, який вміє пити паленку нараз із двох погарів і сусід, який схожий на Тото Кутуньо і на МІка Джаггера одночасно.
- Коли молодий забирає тебе з автобуса, везе на жигульові до хижі і йому звонять на телефон, а він відповідає : "Йо. Йо! ЙоЙо. Йоооо... Йо." і ти усвідомлюєш що бесіда насправді була набагато змістовнішою, ніж це виглядало зі сторони.
- Коли ти стоїш із батьком молодого на дворі і він каже тобі - "Чуєш, та ти ще кавіль не пив! Бабко, оле налийте хлопцям по 50 грам! Але мусиш закусити отбивнушкою, бо такі більш ніде тобі не дадуть і то баба робить і вона обідиться, що ти нич зі стола не береш.
- Коли вуйна з Кричова кричить - нєєєт, раз вони мусять випити по 50 грам а пак іти під колач, на що баба з Грушова заявляє, що вуйна з Кричова не розуміється в світі і що молоді мусять раз іти під колач, пак цілювати батьків, а пак пити 50 грам.
- Коли молодий пригнав собі на свадьбу не хотьшо, а на сєкундочку - Майбах з європейської столиці, оби той возив молодят у весільний день, і їде той Майбах по путьові і уйшли поперед нього корови, довго не пускали, хоч той і бібікав, і стояли там тоті корови доти, поки баба не пробігла споперед них з палицею та не прогнала гет.
- Коли четверта кума каже - тать ви будете нас нись даяк класти чи шо то ви за фотограф, оде був у нас фотограф Т., який і сяк клав, і так і перетак; ну ти починаєш її класти, а вона тобі каже - йой, так ісьте кладете як у хуському загсі кладуть.
- Коли ти стоїш і дивишся за порядним старшим чоловіком, який на ничку від своєї жони робить додаткові рейди на козацький стіл, п'є там паленку і озирається, чи не підкрадається жона ззаду.
- Коли приходить робити на свадьбу аніматор, і ти розумієш, що він і клоун, і лунтік, і ще якийсь персонаж, а він тобі дає візитку, де написано що він ще фотограф і оператор, і каже так серйозно - чекай зараз ще може свиня-стриптизерка буде, і ти спочатку не віриш своїм вухам, перепитуєшся, а потім розумієш, що то всьо правда і свиня-стриптизерка се тоже той чувак.
- Коли молодий в кінці весілля каже - “но, пой” і ти йдеш.
- Коли молодий обіймає тебе за плече, після того, як ти випив 70-градусної сливовиці, від якої буде пекти писок ще на наступний день і каже - "Вітю, візьми закуси сими грИбами, я аде сам назберав, шооо? ти тоже любиш на грИби ходити, тать мусиш прийти сюда до нас, пой на тому тижні, але чекай, мусиш ще спробувати сю рибу, яку передала тютка з Фінляндії, мусиш-мусиш, а якщо не пробуєш то я з тобов не говорю і на грИби можеш не приходити.
- Коли на свадьбу якимось чином попав якийсь львівський чувак, який ніяк не може повірити, що сказане з певною інтонацією “Чуєш будь добрий!” може означати “Ще раз така хуйня і дістанеш в табло!”.
‪#‎victordyomintales‬

Запах детства

Я уж и не помню, куда так спешил тем утром, да это, в принципе, и не важно. Собираться нужно было быстро, и я достал из шкафчика овсяную кашку в порционном пакетике, надпись на котором обещала кашке и мне вкус черной смородины. Высыпав содержимое в тарелку, я залил его кипящим молоком.
Сильный-пресильный запах смородины моментально захватил кухонное воздушное пространство, и декорации вокруг тут же сменились, и перед глазами побежали картинки.
Кухня с синей мебелью куда-то исчезла, и вот уже я еду со своим дедом Иваном в огромном синем 412-м москвиче с красными плюшевыми сидушками на дачу к ныне покойной бабушке Ольге. Жара стоит неимоверная! Мне 9 лет, у меня есть крутейшая лопата с коротким черенком и белое ведро с перемотанной изолентой ручкой. Бабушка дает мне задание собрать ведро смородины, но дело это продвигается как-то очень медленно, а я больше думаю о том, что дома меня ждет новый, еще необузданный мною плетёный конь-качалка и красная казацкая сабля.
Я лежу под кустом, особо не переживая за чистоту одежды, да в принципе я вообще ни о чем не переживаю, ем смородину и крыжовник, дурачусь и играюсь в прятки с выглядывающими из-за листьев лучами летнего солнца. Выбираю ягоды покрупнее, легко так придавливаю их языком к нёбу - и они лопаются во рту, и мне почему-то меньше всего хочется собирать их в ведро.
Еще я немного жалею, что не взял с собой книжку, которую вчера начал читать, в ней было что-то о невероятных приключениях калифа - это такой арабский царь, хороший и благородный, которого предали друзья и превратили в аиста и мне было очень интересно, сможет ли он разрулить эту ситуацию и воздать злодеям по заслугам.
Бабушка подошла к моему кусту в своем цветастом ситцевом платье, с этого ракурса она казалась мне какой-то невиданной великаншей, вроде тех, к которым Гулливер как-то попал, она улыбнулась и сказала, что я мог бы и пошевеливаться, если не хочу, чтоб меня зарыли в землю медведки. Спору нет, она знала мое слабое место - и дело со сбором смородины стало продвигаться быстрее.
Я уж даже и не помню, куда так спешил тем утром. Каша со смородиной быстро остывала, но этот запах, дитя горячего союза между молоком и ароматизированной кашкой - запах детской беззаботности и легкости - никуда не девался.
Мне кто-то настойчиво наяривал по мобильному, но я как-то не уделял этому обычного внимания.
Улыбаясь, я вышел на балкон и открыл окно. Там, на улице, играл с весенними листьями легкий свежий ветер и я как никогда остро ощутил, что все эти штуки - дела, звонки и встречи - могут немного подождать и ничего с ними не случится.

Экзотика простоты

Я никогда ничего не создаю специально. Я считаю мир интересным местом, и моя работа — попытаться увидеть то, что могло бы стать моими воспоминаниями. Для меня удачный кадр — тот, что напоминает о событиях, чувствах, атмосфере. Его можно сделать по наитию. Но я никогда никого не просил [позировать]. Очевидно, если вы делаете чей-то портрет, вы с этим человеком говорите. На улице я никогда не спрашивал разрешения. Я просто прогуливаюсь и смотрю.

И это довольно сложный подход, потому что люди любят экзотику, преувеличение, а я нет. Мне нравится экзотика простоты, необычные моменты повседневности.

В основе этого лежит понимание социологии и того, как люди реагируют друг на друга. Но в итоге вы всё равно отталкиваетесь от чувств. Если я сниму то, что нас окружает сейчас, получится довольно скучная картинка. Нет ничего, что постоянно выглядит как готовый кадр. Если вы достаточно везучий, если у вас есть терпение, если вы умеете управляться со своим оборудованием, иногда у вас получится выловить момент. Не часто. Иногда.

Дэвид Хёрн